Де мої гроші? Частина 1 — Усе починається з переконань

Мало хто задоволений тим, скільки грошей є в його житті.

Я постійно чую від своїх клієнтів, що їм не вдається достатньо заробляти або вибратися з боргів, або навпаки — що їм вдається заробляти дуже багато, але гроші якимось містичним чином витікають крізь пальці. Звісно, вони хочуть іншого. Вони хочуть робити те, що їм подобається, і щоб це приносило достатній дохід, аби відчувати себе стабільно та в безпеці. Або навпаки — мати достатній дохід, щоб займатися тим, що подобається.

Давайте придивимося до тих, кому це вдається. Чим вони відрізняються від інших? Своїм ставленням до грошей і, загалом, своїми переконаннями. Що ж потрібно зробити, щоб жити так само?

Ми всі несемо із собою власний життєвий досвід.

Це наша сила і водночас наша вразливість, особливо для тих, хто змінив країну, мову та оточення. Минулій досвід формує наші ментальні фільтри — переконання про те, як влаштований світ, і ми просто не бачимо багато чого навколо.

Серед коучів популярна історія про ведмедя в клітці. Ведмідь довго жив у тісному вольєрі два на два метри, постійно ходячи від стіни до стіни. А потім його перевели в просторий вольєр. Але він усе одно продовжував ходити: два метри — розворот, два метри — розворот. У нього сформувалися переконання про те, як влаштований світ.

Переїхавши в Австралію, ми теж принесли із собою свої переконання.

Кажуть, що рибки, які все життя прожили в маленькому акваріумі, потім у великому плавають тими ж траєкторіями. Не знаю, що тут правда, а що — красива історія. Але експеримент із блохами легко знайти в інтернеті. Якщо посадити бліх у банку, вони легко вистрибують. Але якщо накрити банку кришкою і потримати кілька днів, після відкриття жодна блоха не стрибне вище рівня кришки. Ба більше, їхнє потомство теж не вистрибне. У них з’явилися переконання, і вони передали їх далі.

Переконання — це просто зв’язки між нейронами, як електрична схема.

Натиснув вимикач — загорілася лампочка. У дорослої людини таких переконань — мільярди. Не лише про те, що важливо, а що ні, але й про те, що взагалі існує. Наші переконання фактично створюють нашу особисту реальність. Вони починають формуватися з перших секунд життя.

Немовля захотіло їсти і почало ворушитися. Мама поруч — підійшла, нагодувала. Яке переконання формується? Можливо: світ мене любить, усе приходить вчасно, достатньо попросити — і допоможуть. Якщо це повторюється — переконання закріплюється.

А може мама не почула. Дитина заплакала — і тільки тоді отримала їжу. Яке переконання? Щоб отримати — треба докладати зусиль. Треба голосніше заявити про себе. Якщо це повторюється — закріплюється.

А може мама взагалі не поруч. Дитина кричала, але нічого не сталося — і заснула. Що запишеться? Світ глухий і байдужий. Немає сенсу боротися.

Яким буде життя такої людини?Скільки серед них тих, хто бачить можливості —і скільки тих, хто пробиває стіни або опускає руки?

А якщо мама втомлена і роздратована? Тому що малюк не спить ночами, треба перепрати купу пелюшок, а тато чомусь затримується на роботі й від нього пахне чужими парфумами. І в роздратуванні мама шльопнула дитину. Що він зрозуміє про світ? Що світ ворожий і що проявляти себе в ньому небезпечно? Що просити про допомогу не можна, бо світ безжальний до слабкого? Як складеться життя такої дитини?

Усе це — власні переконання, в основі яких лежить особистий досвід. Якщо вдаритися — буде боляче, праска — гаряча, і багато іншого. Дуже важливо, що для таких переконань завжди можна згадати перший або хоча б якийсь досвід, що їх підтверджує, той самий «переконувач». Чим більше таких «переконувачів» і чим частіше вони трапляються, тим міцніші переконання.

Але є й інші переконання. Переконання, для яких ми не можемо згадати особистого досвіду-«переконувача». Сюди належить більшість узагальнених переконань, у які явно чи неявно входять такі слова, як «усі», «завжди», «ніхто», «ніколи», «жоден», «усі як один». Це і є ті самі «банки для бліх». Щоразу, коли чуються або маються на увазі ці маркери — знайте: вас засовують у банку і ось-ось закрутять кришку.

Ми часто дуже твердо переконані, що світ улаштований саме так, хоча не маємо особистого чуттєвого досвіду, який би це підтверджував. До речі, саме такі переконання зазвичай найнепохитніші й відстоюються з особливою завзятістю. Це так звані вбудовані переконання.

Зіткнувшись із таким переконанням, особливо у власній голові, дуже корисно поставити собі запитання: хто, коли і, головне, з якою метою вклав у вашу голову це переконання, посадив вас у цю банку? Батьки? Сусіди? Шкільний учитель? Церква?… Які цілі переслідував той, хто це зробив?

Які переконання щодо грошей є у вас? Як ви могли б їх сформулювати і записати?