Де мої гроші? Частина 7 — Переконання безнадійності

Одне з переконань, яке озвучив учасник чи то тринадцятої, чи то чотирнадцятої «Подорожі Героя за Золотим Руном», звучало так: «За все доводиться розплачуватися, тому жодна діяльність не може бути вигідною».

Якщо вона приносить гроші, значить забирає сили, час, душу. Тобто це гра, у найкращому разі, з нульовим результатом. А то й із від’ємним. Загалом, «після радості — неприємності, за теорією ймовірності». А якщо раптом з’являється відчуття, що щось хороше дісталося безплатно — значить, ти чогось не помітив або розплата ще не настала. Це переконання безнадійності.

Воно може з’являтися дуже різними способами. Наприклад, мені в дитинстві, коли я влаштовував надто великий переполох, часто казали: «Хто багато сміється, той буде плакати». Оскільки плакати явно не хотілося, у мене з’явилося переконання, що краще сильно й не радіти.

Важливе запитання: чи йдеться про особисте переконання, чи це системне переконання. Якщо це особисте переконання, то, щоб ефективно його розширювати, варто знайти хоча б один приклад зі свого або не зі свого, але реального життя, коли було навпаки. Тоді це перестане бути принципово недосяжним.

Але найчастіше це переконання просто доповнюється словами «у мене» і переходить у переконання безпорадності.

У кристалізованому вигляді воно може звучати як «За все треба платити». Це поширене переконання. Дуже часто воно йде з глибини віків — від дідів і прадідів, які дорого за щось заплатили. Наприклад, за те, щоб рід продовжився і ми з’явилися на світ. Що може допомогти в роботі з таким переконанням?

Насамперед, добре це бачити. Правда справді лікує. Важливо усвідомити й визнати, що наші предки, безсумнівно, пройшли через дуже тяжкі випробування, унаслідок яких ми з’явилися на світ, але це був їхній власний вибір, їхні рішення і їхні наслідки.

Ми не несемо за це жодної відповідальності, ми не брали участі в цьому виборі й нічого їм за це не винні. Ми навіть не зобов’язані бути успішними й щасливими лише тому, що вони «поклали життя заради щастя нащадків». Ми цілком можемо бути такими, якими є, залишаючись членами системи.

Навіть якщо я все переламаю до біса, я все одно залишуся сином, онуком, правнуком…

Велкам Основы Организационных расста...